Йодний щит на варті здоров’я

Розробки українських учених дозволили вирішити цілий комплекс проблем, пов’язаних з одержанням йодовмісної сировини, гостро необхідної країні і для профілактики багатьох захворювань, і для високотехнологічного виробництва.

Пляшечка із розчином йоду є в кожній домашній аптечці — ним зручно обробляти садна й подряпини. Йод є також одним із тих природних мікроелементів, які життєво необхідні для нормального функціонування нашого організму. І хоча добова потреба в ньому становить лише 100—200 мікрограмів, тобто однієї чайної ложки з аптечної пляшечки людині вистачило б на кілька років, для внутрішнього споживання в такій формі йод не придатний.

Ми можемо засвоювати цей мікро­елемент тільки у вигляді певних сполук, у дуже малих кількостях і протягом всього життя. Близько 90% йоду нам поставляють продукти харчування, переважно морепродукти. Інші 10% дають вода й повітря. Проблема в тому, що вміст йоду в навколишньому середовищі значно відрізняється залежно від регіону. У нашій країні 85% населення мешкає в областях зі зниженим умістом йоду в ґрунті й воді, а морепродукти ми споживаємо в набагато меншій кількості, ніж рекомендують фахівці.

Більшу частину цього мікроелемента забирає наша щитівка. Засвоюючи йод із крові, вона використовує його в синтезі тиреоїдних гормонів, які мають багато­бічний вплив на ріст, розвиток і обмін речовин організму. Не дивно, що проблемі ліквідації дефіциту йоду в усіх країнах світу приділяється величезна увага.

Ще одна серйозна проблема — організм людини не може відрізнити природний, необхідний йому йод від радіо­активного. За недостатньої кількості цього мікроелемента в раціоні він захоплює з їжі, води або повітря шкідливі для організму радіоізотопи йоду, ризикуючи одержати онкологічні захворювання, у тому числі рак щитівки.

Усім негативним наслідкам можна легко запобігти, забезпечивши людині вживання з їжею близько 200 мікрограмів йоду на добу. На основі рекомендацій ВООЗ розроблений ефективний шлях профілактики хвороб, пов’язаних із нестачею йоду, — збагачення харчової солі певними домішками, йодидом або йодатом калію. Виявилося, однак, що за відносно невеликих необхідних обсягів створення спеціалізованого виробництва було б збитковим. Через нерозв’язаність проблеми Україна навіть була в «чорному списку» ВООЗ із йодозабезпечення й одержувала гуманітарну допомогу, яка задовольняла лише малу частину потреби.

— Рішення могло з’явитися тільки в тому випадку, якби знайшлася організація, зацікавлена у виробництві йодних продуктів різного призначення для власних потреб у кількості, еквівалентній не менш ніж 100 тонн йоду на рік, — розповідає доктор хімічних наук Віктор Леонідович Чергинець. — Такою організацією стали наш НТК «Інститут монокристалів» НАНУ й створена для прискорення впровадження його розробок у виробництво фірма «Амкрис». Уклавши власні кошти, вони організували наукове забезпечення робіт із випуску йодовмісних продуктів на базі НВО «Йодобром» у кримському місті Саки.

Хоча діяльність цих підприємств пов’язана переважно з випуском йодидів натрію й цезію для виробництва кристалів, на базі створеної технологічної схеми було організовано також виробництво йодату калію. Основ­ним споживачем цього продукту стало ДВО «Артемсіль», де кухонну сіль збагачують з розрахунку 40 міліграмів йоду на 1 кілограм солі. Таким чином, підприємство задовольнило потреби нашої країни в солі, а також почало експорт її до країн СНД.

За оцінками Інституту ендокринології та обміну речовин ім. Коміссаренка, тепер економія коштів на обстеження хворих і лікування обумовлених йододефіцитом хвороб становить близько 70 млн грн на рік. Однак у виграші й усі учасники виробництва. Чистий прибуток НВО «Йодобром» — близько 500 тис. грн на рік. А НТК «Інститут монокристалів» НАНУ значно підвищив якість йодовмісної сировини, необхідної для виготовлення детекторів іонізуючого випромінювання. Із їхнього виробництва Україна посідає зараз одне з перших місць у світі.

З огляду на надзвичайну важливість цієї проблеми й вагомість отриманих результатів робота авторського колективу — В. Бальних, Ю. Білова, А. Бояринцева, О. Вавуліцького, Є.Мазуренка, А. Овчіннікова, М. Смирнова, В.Чергинця — висунута на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки за 2010 рік.

До речі

Факк №1. У земній корі йод міститься в менших кількостях, ніж найбільш важкодоступні елементи родини лантаноїдів — тулій і лютецій. Однак у мікроскопічних кількостях присутній у ґрунті, у морській і річковій воді, у рослинах та організмах тварин. Мінералів же, багатих на йод, як і промислових родовищ, на Землі дуже мало. Переважно це бурові й попутні нафтові води або природні концентратори цього мікроелемента — морські водорості. У Російській імперії аж до 1915 року власного йоду для обробки ран не було, його завозили з-за кордону. Перший йодний завод був побудований у Катеринославі (зараз Дніпропетровськ). Одержували його із чорноморської водорості філофори. Під час Першої світової війни там було вироблено близько 200 кілограмів йоду.

Факт №2. Ще в 1854 році хімік-аналітик француз Шатен виявив, що поширеність захворювання на зоб безпосередньо залежить від умісту йоду в повітрі, ґрунті й споживаній їжі. Французька академія наук визнала ці погляди шкідливими. Минуло майже півстоліття, перш ніж французькі вчені визнали помилку під натиском фактів. Про поширення хвороби в історії людства можна судити навіть із творів мистецтва. Так, на одному із кращих жіночих портретів Рубенса «Солом’яний капелюшок» зображена гарна жінка з помітною припухлістю шиї — сучасний лікар відразу сказав би, що збільшена щитівка. Ті ж симптоми в Андромеди з картини «Персей і Андромеда» та інших людей, зображених на картинах Рембрандта, Дюрера, Ван-Дейка.