Маленькі шедеври великого майстра

Судномоделювання вимагає вміння, таланту, часу й грошей.

Кілька десятків зовсім різних робіт відомого луганського судномоделіста В’ячеслава Козака — від письмового приладдя до моделей корабельних ескадр — зберігаються в приватних колекціях російських, українських і європейських колекціонерів, людей зовсім не бідних. А от вітчизняні музеї похвалитися володінням цими маленькими шедеврами поки не можуть.

«Золотий» ніс вітрильника

Робота В’ячеслава Козака — модель носа вітрильного лінійного корабля — здобула «золото» на чемпіонаті світу із судномоделювання. Тут усе, як на справжньому судні: такі ж деталі, тільки зменшені в кілька разів. Такі моделі створювалися майстрами в XVIII столітті, а вже на них орієнтувалися робітники, коли будували справжні кораблі, — так було зручніше працювати.

Модель луганського майстра розбірна й складається з більш ніж шести тисяч деталей (масштаб 1:75). Саме цим вона привернула увагу макетистів і колекціонерів. Навіть досвідченим судномоделістам важко таке повторити: виготовити й підігнати деталі так, щоб усе трималося, набагато складніше, ніж зібрати макет на клеї, цвяхах або шурупах.

Цікаво, що, виготовляючи модель, В. Козак використовував техніку Луганської виробничої бази. Виявляється, центр східної області України колись входив до четвірки міст СРСР, які мають унікальні слюсарно-лекальні дільниці. Луганчани створили свою, особливу техно­логію — із точністю припасування, спеціальними пристроями та обладнанням. На жаль, зараз база зруйнована й навряд чи підлягає відновленню.

— У 2001 році я показав цей макет у Чехії на чемпіонаті світу, — говорить В’ячеслав Козак. — Особлива «фішка», яка сподобалася суддям, — це меч, який можна взяти з руки Мінерви, а потім так само легко встромити назад. І скульптура богині теж знімається з носа корабля. Мінерва здається непропорційною, горбатою, але саме так її зображували в той час — вона зовсім не нагадує наших топ-моделей, однак тоді й уподобання були зовсім інші.

Що дивно в «золотій» роботі В’ячеслава Козака, усі деталі мають різну форму й кожна розміщена під певним кутом. Завдяки такій будові кораблі тієї епохи були здатні в реальному житті витримувати титанічні навантаження, битися об скелі й залишатися на плаву. Майстри домагалися рівноваги сил, ураховували хитавицю, динамічні навантаження вітру й води на корабель. Одні деталі гасили удари й поштовхи з різних боків, інші — пом’якшували тертя об воду та повітря.

— Тоді ж бо не було ні предмету «опір матеріалів», ні обчислювальної техніки — тільки фізичний розрахунок, практичні випробування й застосування знань, отриманих на багатовіковому досвіді, — пояснює В’ячеслав Валеріанович.

Дійсно, щоб побудувати судно, треба було знати не тільки ази фізики. Корабель — це і математика, і фізика, і скульптура, і архітектура, і навіть біологія. Якщо якась ланка випаде, виріб довго не служитиме: потоне або після першого ж рвучкого вітру перевернеться. Морська вода, наприклад, за своєю структурою, хімічним складом і фауною в різних куточках світу неоднорідна. А вже за мікробіологічним складом — і поготів. На сьогоднішній день кораблі тих часів найкраще збереглися в Балтійському морі, де відсутня бактерія, найбільш шкідлива для дерев’яних частин судна.

Природа не любить прямих кутів

Найважче у виготовленні корабельних макетів — дотри­матись «правильної» геометрії.

— На справжньому кораблі не було жодної прямокутної деталі, і взагалі, у природі ідеально прямих кутів не буває, — пояснює В’ячеслав Козак. — Прямий кут — це винахід людства. Якби на цьому кораблі були кути в 90 градусів, то команда не виграла б жодного бою. А обтічна форма, лекальні деталі дозволяли розсіювати кут удару й навантаження за різними векторами. Усе тут не випадково розташоване, а чітко регламентоване, тут кожна деталь виконує певну функцію.

Безперечно, для будівництва кораблів треба було добре знати дерево: уже тоді існували такі поняття, як корабельний ліс, корабельна сосна, тик, — дерево має бути добірне. Макет В.Козак виконав із традиційних для майстрів-моделістів місцевих сортів горіха та темної груші. Що якісніший добере майстер матеріал, то кращою буде модель. У лютому в повню на наміченому дереві підрубується кора, і протягом трьох-п’яти років воно висихає. Після цього дерево рубають і ріжуть на заготівки, які сохнуть ще близько п’яти років. Потім робляться креслення — справа дорога й трудомістка. Щоб виконати розріз носа французького вітрильного корабля XVIII століття, майстрові довелося купити тільки однієї літератури на тисячу євро!

Грецькі боги на галері Короля-Сонця

Оригінали кораблів В’ячеслав Козак побачив у Парижі, у Французькому національному морському музеї. Саме шедеври XVIII сторіччя надихнули майстра на цілу серію робіт. Недавно він представив громадськості нову модель — різьблене корабельне панно «Весна». Це зменшена в п’ять разів копія із французького оригіналу, який прикрашав колись галеру Людовика XIV «La Real de France».

Загалом на королівській галері було чотири різьблених панно: «Весна», «Літо», «Осінь» і «Зима», і в планах майстра — виконати копії трьох інших. Головний персонаж панно «Весна» — Аполлон, бог сонця. «Королем-сонце» називали й Людовика XIV, тому він цілком міг бути прообразом головного героя панно.

Як матеріал узято 40-літній горіх, витриманий протягом 12 років після зрізу. А півторамет­рове панно майстер створював із 2005 до 2009 року, працюючи по дев’ять годин на день. Судномоделіст використовував «техніку лівої руки», оскільки під праву руку переміщати дерев’яний планшет поверхнею робочого стола майже неможливо.

Робота виконана монолітно, тобто всі складові сюжету вирізані з масиву планшета, навіть окантовка. Це можна легко простежити за структурою деревини. В’ячеслав Козак принципово відмовився від електро­інструментів і навіть найдрібніші деталі, наприклад фаланги пальців, вирізав різцями. Французький різьбяр, закінчивши роботу, покрив її листовим золотом, що дозволяло сховати різні нерівності. У копії ж фінальну обробку виконано лляною олією — як тут сховаєш їх.

— Декоративне покриття може як підкреслити художню цінність роботи, так і приглушити її, — говорить В’ячеслав Козак. — В оригіналі золото, нанесене на горіх, виконувало і захисну, і художньо-естетичну функцію.

Французькій традиції в корабельному декорі кінця ХVII — початку ХVIII століття притаманний високий рельєф різан­ня з докладним і виразним проробленням деталей, ажурність різьблення в поєднанні зі складними лекальними площинами. Луганський майстер розглядав три варіанти виготовлення панно: точна копія, своє прочитання й модернова версія «за Берном Хогартом», коли акцент робиться на зв’язках мас під час руху фігури. Автор вирішив зробити своє «аранжування» сюжету, скорегувати анатомію, максимально відпрацювати дрібні деталі — так, щоб не соромно було поставити поруч із оригіналом.

Особливу увагу майстер звернув на те, що анатомічна будова й форма голови у всіх персонажів оригіналу дуже нагадують голову Деметри, богині землеробства й родючості, яка зображена на золотій підвісці, знайденій в селі Велика Білозерка Запорізької області й датованій IV століттям до н.е. Цікавий зв’язок, чи не так?