Тверда альтернатива

З 1 серпня Національна комісія регулювання електроенергетики збільшила роздрібні ціни на природний газ для населення в середньому на 50% (до 72,54-295,41 коп./м3). Відповідно експерти вже прогнозують значне підвищення відсотка неплатежів за комунальні послуги.

Однак лихо не без добра. Підвищення цін на природний газ стимулюватиме попит на альтернативні види палива. То чи варто очікувати ривка? Про це розмовляємо з головою Української асоціації виробників твердого альтернативного палива Іваном Надєїним.

— Яка, на ваш погляд, ситуація на ринку твердого альтернативного палива?

— З огляду на підсумки першого півріччя слід зазначити досить серйозну активізацію. Наприкінці минулого року в Україні вироблялося 250—300 тисяч тонн твердого альтернативного палива (пелети, брикети, відходи АПК і дерево­обробної промисловості). Зараз же, за нашими підрахунками, ми цю планку подолали й на кінець року повинні вийти на 450-500 тисяч тонн. У порівнянні з європейським ринком це не такі вже й великі обсяги: приміром, Польща вже досягла мільйонного рівня, країни північної Європи в цілому виробляють щорічно близько 1,5 мільйона тонн. Але в нас добрі темпи розвитку: сьогодні в стадії будівництва та проектування — близько 50 виробничих ліній. Упевнений, що в найближчі два роки Україна зможе вийти на рівень виробництва в 1 мільйон тонн.

— Чи є проблеми із сировиною?

— Звичайно. Але питання в іншому — у територіальному розміщенні виробничих ліній, а також у їхніх потужностях. Щоб забезпечити стабільність поставок сировини, треба запускати лінію недалеко від ресурсної бази.

У цілому ж Україна має добрий запас сировини — сьогодні його оцінюють у 64 мільйони тонн умовного палива. Крім того, покладів торфу в нас близько 2,2 мільярда тонн. Таких запасів немає ніде в Європі. За оцінками наших експертів, цей потенціал може забезпечувати виробництво близько 5 мільйонів тонн твердого альтернативного палива на рік (майже 15% від загального енергетичного балансу). Показник досить непоганий.

Додатковим ресурсом можуть бути й енергетичні рослини, цей напрям зараз активно розвивається в європейських країнах і в наших найближчих сусідів — біло­русів. У нас поки такої активності нема, хоча, приміром, у Рівненській області цього року засіяли 3 гектари. Можна вирощувати енергетичні агрокультури, які дають 50 тонн сировини з гектара (правда, вони можуть прижитися виключно в південній частині країни). Але це — у перспективі.

Поки найбільш ліквідні відходи деревообробних підприємств. По-перше, кінцевий продукт має більший попит, а по-друге, собівартість сировини цілком прийнятна. Крім того, цей ринок в Україні не розвинений, тому майже цілком відсутня конкуренція. А от у Білорусі, приміром, лінію на деревині поставити вже не так легко — у них тирса стала товаром. В Україні ж є райони, де розташовано по 10 лісопилень, відходи яких просто викидають.

— Виробничих потужностей вистачає?

— У нас переважно використовують не дуже великі лінії, їх можливості — 1 тонна готової продукції на годину. Але є й потужніші закордонні, які дають на виході до 5 тонн. Такі лінії споживають на добу близько 300 тонн сировини. Отоді з нею й виникають проблеми. Звичайно, сировину можна накопичувати, але для цього необхідні відповідна логістика та інфраструктура, а отже, і додаткові витрати, вдаватися до яких інвестори поки не готові.

Тому, коли до нас звертаються із проханням допомогти запустити нове виробництво, ми рекомендуємо, щоб уникнути проблем, розміщати його біля сировинної бази й брати середню за потужністю лінію.

Можна починати з інвестицій у 100 тисяч доларів. Окупність проекту — один рік. Правда, на цю суму можна поставити тільки литовську лінію старого зразка — вона дешевше, але за технічними характеристиками поступається зарубіжним. Таке обладнання проблематичне й у обслуговуванні. Але виробничники погоджуються на це, бо, приміром, аналогічна лінія польського виробника коштує близько 500 тисяч євро — різниця досить істотна.

— А в тому, що стосується попиту, ми все ще працюємо на Європу?

— Так. З одного боку, на жаль. З іншого — наші підприємства мають стабільні замовлення, а відповідно й заробіток. Більш того, європейські трейдери стають у чергу за продукцією українських виробників. Зараз це великооптові поставки. Українські трейдери накопичують продукцію на складах, а потім поставляють її іноземцям. Це вигідно як Європі, так і нам. Адже наш виробник може видати на-гора в середньому близько 300 тонн на місяць, а кінцевому споживачеві треба в рази більше.

Внутрішнього ж ринку в нас фактично немає. Але ми сподіваємося, що рано чи пізно ситуація зміниться.

— Зараз багато говорять про використання альтернативного палива в комунальному секторі. Чи є перспектива переходу від розмов до практики?

— Поки для цього нічого не зроблено. Необхідні стимули, а їх немає. Нашим комунальникам невигідно переходити з класичного палива на альтернативне. Правда, є зелений тариф, але сьогодні він не має ніякого відношення до житлово-комунального господарства. Наша асоціація запропонувала внести відповідні доповнення в законодавство. Сподіваємося, їх буде ухвалено.

Змінити ситуацію можна й за рахунок інвесторів, але для цього треба створити сприятливий інвестиційний клімат і гарантувати повернення вкладень. Адже маючи майже 11 мільярдів гривень боргів за житлово-комунальні послуги, ніякого інвестора нам не знайти.

— А як щодо домогосподарств?

Поки великого інтересу до альтернативного палива тут немає. По-перше — погана по­інформованість, а по-друге — потрібні стимули. У багатьох країнах діють спеціальні програми для домогосподарств, видають пільгові кредити, а в нас газифікують села. Хоча, для порівняння: щоб провести газ, одержати всю дозвільну документацію, купити обладнання, необхідно близько 40 тисяч гривень, а котел для спалювання пелет можна купити за 3 тисячі євро. Самі пелети можна знайти по 500—600 гривень за тонну, витрачаючи таким чином на теплопостачання в 1,5 раза менше, ніж у разі використання газу.

Довідка «УТГ»

Українська асоціація виробників твердого альтернативного палива створена як об’єднання виробників твердого палива з поновлюваних джерел. Основні завдання організації — об’єднання виробників, їхній захист щодо експортної політики, надання консультаційних послуг, створення умов для розвитку внутрішнього ринку й проведення реформи ЖКГ.