Творець створює, а майстер копіює

У Черкаському художньому музеї вперше відбулася виставка «хенд мейду».

Кілька днів тут із великим успіхом демонстрували свої роботи молоді майстри. Столи з розкладеними на них намистами, посудом, розписаним вітражними фарбами й навіть кольоровими свічами найвигадливіших форм, виготовленими в домашніх умовах, привернули увагу величезної кількості відвідувачів.

Вітраж — не тільки в храмі

Французьке слово «вітраж» — вікно — довго асоціювалося в нас виключно із соборами й кольоровим склом. Але сьогодні це ще й авторські картини на склі — прозорі, світні, і навіть вази й келихи. За допомогою нової техніки та особливих фарб для скла талановитий майстер створює те, що повторити неможливо. Це дійсно ексклюзив, тим більше що в нашій країні художників, які займаються вітражним розписом, зовсім небагато в порівнянні із сусідньою Росією, де виходять спеціальні журнали й інша література для тих, хто хоче опанувати цю науку. І все-таки в черкащанки Міли Сотник є замовники з Петербурга й навіть Москви.­ Біолог за освітою, майстриня займається вітражним розписом трохи більше року й за цей час написала чимало картин на склі, виготовила барвисті, у вигадливих візерунках чашки й вазочки, які й представила на виставці.

— Спочатку треба придумати малюнок, що наноситься на скло спеціальною фарбою-контуром, і вже після­ цього фарбами заповнюється­ весь ­простір, — розповідає Міла Сотник.­­ — Ще більш специфічний розпис чашок. На них малюнок пере­носиться відразу й назавжди — стерти його вже не можна. Чашки вкривають спеціальним лаком, який тримає фарбу, і обпалюють у духовці.

Намисто — власноруч

Маріанна Бичковська має всі шанси на популярність у шанувальниць ексклюзивних прикрас. Сережки й намиста, виготовлені майстринею з полімерної пластики, неповторні — барвисті, ніжні. А до своїх майбутніх власниць вони «йдуть» переважно через Інтернет. Так сьогодні працює багато рукодільниць.

— Така ручна робота особливо популярна в Києві, Запоріжжі, — говорить Маріан­на.­­­ —­ Процес дуже цікавий: беруться пластики різних кольорів, і за допомогою особливих технік створюються візерунки — квіточки або «калейдоскоп».­ ­Потім це все наноситься на намистинку, скачується, шліфується, полірується. Деякі намистини обв’язуються гачком — для тих, хто вміє в’язати, це елементарно.

Свої перші роботи Маріанна подарувала родичам, а участь у виставці вважає доброю нагодою показати, які прикраси й вироби можна виготовити власноруч. Нехай і інші спробують освоїти модне ремесло.

Коли світить сонце

Об’ємні колажі Мар’яни Санжаровської мають дивну властивість: вони починають грати фарбами під сонячними променями. Казковий будиночок-хатинка на березі озера, рибки в ньому, а то й на самому небі (так схотілося авторові!), таємничі бараноподібні істоти з довгими ріжками, які гуляють серед метеликів. Все опукле, фактурне: заграє сонце, і здається, що в картинці щось змінюється, оживає.

— Якось у мене був критичний момент у житті, я залишилася без роботи, — розповідає художниця. — І вирішила крім написання віршів робити отакі картини…

— А чому об’ємні? Ви десь бачили такі колажі?

— Ні, придумала сама. Плоске зображення мені нецікаве. А тут усе з’являлося одразу — використовувала камінчики, привезені з моря, шматочки шкіри, натуральні тканини — льон, мішковину. Я не люблю повторюватися. Як кажуть, творець створює, а майстер копіює… Мені завжди цікаво зробити щось нове, своє.

— У вас є роботи й в іншій техніці…

— Це листя! Справжнє. Просто йдеш вулицею й помічаєш — лежить якийсь камінчик, корі­нець, листячко. Раніше­ я соро­­милася­ їх піднімати, але тепер уже не чекаю, коли пройдуть перехожі, беру із собою все, що можна використовувати в роботах. Торішнє листя збирала в травні. Воно має пролежати під снігом, стертися по обидва боки до прожилок. Я його мию — обережно, зубною щіткою,­ сушу, прасую, фарбую, вимочую, щоб фарба не була дуже густою… Спробувала — вийшло. Потім приклеїла й вставила в рамочку.