Із коліс — на орбіту
Відомий дніпропетровський бізнесмен, який об’їхав півсвіту на мотоциклі, має намір стати першим українським космічним туристом.
Часом Борису Філатову самому важко чітко визначити рід своєї діяльності. Він і адвокат найбільшого в Україні комерційного банку, і менеджер, і тележурналіст. Кандидат юридичних наук, офіційний мільйонер, у душі він романтик. Закоханий у «дорогу, швидкість і шум мотора» і в байкерському середовищі відомий під ніком «Доцент». А недавно, завершивши свій п’ятирічний телепроект «Губернські хроніки», який багато хто називає скандальним, Філатов зробив заяву про те, що найближчим часом збирається злітати в космос як турист і вже навіть заплатив за майбутню «екскурсію».
Дві «Хонди» й «Тріумф»
Довідавшись, що читача «УТГ» більше цікавлять технічні деталі далеких подорожей на мотоциклах (а побував він у 53 країнах, наїздивши понад 100000 км), Борис Альбертович відверто заявив, що в техніці він «чайник» і звик покладатися в цьому на своїх товаришів із байкерської групи. Проте, зрозуміло, про мотоцикли йому відомо набагато більше, ніж звичайному смертному, і він охоче поділився своїми знаннями.
— Зараз у мене три мотоцикли, — розповідає Філатов. — Це шестициліндровий «Honda Gold Wing 1800» (обсяг циліндра 31,8 куб. см — Ред.), англійський «Triumph Scrambler» (900 куб. см) і «Honda ХR» (250 куб. см). Навіщо три? А вас не дивують люди, які купують потужний і надзвичайно дорогий «байк», щоб проїхати перед дівчатами від одного кафе до іншого? Трапляється, що невдовзі вони просто не в змозі утримувати таку машину. Отож, перший із названих мною мотоциклів призначений для далеких подорожей, другий якнайкраще пристосований для пересувань містом, а «четвертинка» Honda — кросовий, для екстремальної їзди лісом та пересіченою місцевістю.
Тюнінг — це для піжонів!
У середовищі непрофесіоналів існує думка, що «круті байкери» власноручно перетворюють свої машини на якихось дорожніх монстрів, переобладнуючи кожну на свій смак і оздоблюючи її запаморочливими «примочками». За словами Філатова, це зовсім не так.
— Сучасні мотоцикли, — говорить Борис, — мають набагато більше опцій, ніж автомобілі. Кожен може замовити собі у фірми-виробника саме те, що йому необхідно. Ну, що можна самому придумати таке, до чого не додумалися інженери «Honda» або «BMW»? Звичайно, не обходиться без індивідуальних регулювань, таких як висота сидіння або кермового стовпчика. Правда, на байк-шоу раз у раз бачиш мотоцикли, прикрашені наче новорічна ялинка — з вогнями, потужними аудіосистемами. Але я вважаю, що це поганий смак. А вирушати в далекі подорожі на такій машині просто небезпечно. Не дай Боже десь щось замкне, заіскрить…
Утім, за словами Філатова, питання техобслуговування й запчастин у Європі та США вирішуються відразу. Інша річ — Близький Схід.
— Одного разу в Йорданії один із нас серйозно пошкодив камеру. Як же ми здивувалися, коли довідалися, що після загибелі на «залізному коні» одного із членів королівської родини в цій країні заборонили мотоцикли, а отже, і мотосервіс. Виручив знайомий із Лівану, який купив у своїй країні нове колесо й, проїхавши на таксі близько 500 км, через Сирію доставив його нам. На щастя, така перешкода трапляється нечасто.
Як правило, немає проблем і з пальним, бо сучасні «байки» завдяки можливості регулювання інжекторів майже «всеїдні». Але все-таки досвідчені мандрівники воліють возити із собою пару цистерен бензину. Про всяк випадок…
Відстані та швидкість
Природно, трансконтинентальні подорожі — серйозне випробування не тільки для мотоцикла, а й для мандрівника. І Борис Філатов добре знає про це.
— є американський стандарт «айронбат», дослівно — «залізний зад», — говорить він. — Мотоцикліст повинен проїхати за добу близько 1000 миль (1600 кілометрів), що приблизно дорівнює відстані від Дніпропетровська до Варшави. Але це скоріше спортивний норматив, який я ніколи не прагнув виконати. Та й навіщо? Ти майже нічого не бачиш, крім дороги. Найчастіше ми їздимо групою з трьох чоловік. Є спеціальний термін — «з’їжджені». Це коли кожен чітко знає й виконує свої функції. Я командую й за сумісництвом готую сніданки, Олег стежить за маршрутом, Олексій дбає про нічліг. Така злагодженість дозволяє заощаджувати час, максимально використовувати для їзди світловий день. Адже нічні поїздки небезпечніші. Отож, у такій «з’їждженій» групі нам удається подолати 500—600 кілометрів на день. Коли подорожую один, відстань збільшується до 700 кілометрів. До речі, і позамежні швидкості, на яких нібито ганяють байкери, теж багато в чому легенда. Звичайно, сучасні мотоцикли дозволяють долати 300, а то й більше кілометрів за годину, і є ті, хто любить швидкісну їзду. Але якщо ти такий, то йди на трек і там ганяй! На те він і трек. А для дороги комфортна швидкість у кожного своя. Особисто в мене — близько 130 кілометрів на годину.
Виникають і проблеми з владою. Ніколи не забуду, як лаявся шериф у штаті Теннесі, коли ми вдвічі перевищили встановлену там швидкість — 80 км/год. Урятували лише журналістські посвідчення. А за законом за це або депортація, або в’язниця.
За космос уже сплачено!
Об’їздивши значну частину земної поверхні уздовж і впоперек, Філатов дивиться тепер «у вертикальному напрямку». Сьогодні він 145-й на черзі в програмі космічного туризму американської компанії Virgin Galactic.
— Мрія полетіти в космос у мене ще з дитинства, як у будь-якого хлопчиська, — розповідає Борис. — А недавно мій товариш, який мешкає у Франції, дав мені координати американської компанії. Заплатив 200000 доларів, і мене поставили в чергу. Засновники програми — англійський мультимільйонер Річард Бренсон і конструктор Барт Рутан — уважають, що їхня програма сприятиме демілітаризації космосу, використанню його для мирних потреб. Перший старт планується вже цього року. Але з огляду на те, що за один рейс космічний човник бере на борт шість пасажирів, я маю шанс полетіти десь у вересні 2011 року.
За словами Філатова, у вартість «атракціону» входить тижнева передполітна підготовка й сам космічний «стрибок». Діставатися космодрому в пустелі Мохаве (штат Каліфорнія) доведеться власним коштом.
Потрапити на борт SpaceShipTwo (так називається човник) раніше виявили бажання Арнольд Шварценеггер, Бред Пітт із дружиною та Міхаель Шумахер. Попереду також шестеро росіян, а з наших співвітчизників Борис — перший.
Човник для будь-якого віку
Що ж являє собою космічний політ, який чекає на Бориса Філатова? Виглядає все приблизно так. З космодрому стартує двофюзеляжний літак, що несе на собі космічний човник із двома пілотами й шістьома пасажирами. На висоті близько 15 км човник відстрелюється й, увімкнувши власний ракетний (не реактивний!) двигун, робить кидок на межу земної атмосфери, не досягаючи орбіти. У вищій точці траєкторії (близько 100 км над поверхнею Землі) і на початковій ділянці спуску двигун уже відключений, корабель перебуває в стані вільного падіння. У цей час, приблизно протягом 10 хвилин, туристи мають можливість відчути стан невагомості й насолодитися видом нашої планети «з космосу». Потім усім необхідно зайняти місця в кріслах і пристебнутися. Човник входить у густі шари атмосфери і йде на посадку в режимі планера. Політ є суборбітальним, і кораблю немає потреби в досягненні першої космічної швидкості, і перевантаження, яких зазнають пасажири, будуть не такими значними, як у справжніх астронавтів. Подейкують, у перший рейс човника засновник компанії Virgin Galactic Річард Бренсон збирається взяти навіть свого 80-літнього діда.
— Чи не нудно мені буде жити після здійснення такої важкодосяжної мрії? — міркує Філатов. — Навряд чи! Світ великий, величезний, безмежний! Можливо, потім мені, наприклад, захочеться спуститися в батискафі на дно Маріанської западини або зійти на Еверест. А якщо коли-небудь все задоволення буде в тому, щоб просто посидіти з вудкою на березі ріки, то й у цьому теж немає нічого поганого…
Поїхали?
Перша згадка про програму космічного туризму Річарда Бренсона датована 2004 роком, коли ексцентричний мільйонер, який зокрема оголосив війну «парниковому ефекту», з апломбом заявив, що за п’ять років відправить у ближній космос не менше 3 тисяч чоловік із різних країн світу. Саме тоді й із цією метою була зареєстрована Virgin Galactic і придбана в арта Рутана ліцензія на виробництво SpaceShipOne. Згодом апарат успішно пройшов випробування, щоправда, без пасажирів на борту.
У 2008 році в Нью-Йорку відбулася презентація більш місткого SpaceShipTwo. На ній були присутні 100 майбутніх пасажирів, які вже купили квитки в космічне турне. Тоді ж оголосили про початок тестових польотів, хоча готовність апарата оцінювалася фахівцями лише в 60%.
Наразі Virgin Galactic, так і не зробивши жодного комерційного пуску, заявляє про намір протягом 12 найближчих років довести свій «космопарк» до 40—45 літальних апаратів, які стартуватимуть 3—4 рази на день. Говориться й про істотне зниження вартості польотів. Черга в космос нараховує нібито вже більше 85 тис. чоловік.
У такій ситуації важко зробити об’єктивні висновки про реальність планів компанії Бренсона-Рутана. Але, здається, рано чи пізно вони виконають свої обіцянки.
Фото з архіву Бориса ФІЛАТОВА
До речі
58-річний запорізький мандрівник і краєзнавець Володимир Супруненко вирушив на велосипеді до Тихого океану. Під час подорожі в десять тисяч кілометрів завдовжки він побуває в Росії, Казахстані, Монголії. Якщо велотурист долатиме по 100 кілометрів щодня, фініш відбудеться у Владивостоці в жовтні. На той час Супруненко сподівається зібрати матеріал для нової книги.
