Не перерветься діалог із нейроном…

10 травня 2010 року пішов із життя видат­ний вітчизняний нейрофізіолог, Герой Со­­ці­а­­лістичної Праці, Герой України, лау­реат Державної премії СРСР, академік Національної Академії наук України та Росій­ської академії наук, директор Інституту фізіології ім. О. Богомольця НАНУ Платон Костюк.

Уже вкотре прокручую на диктофоні касету із записом мого інтерв’ю із Платоном Григоровичем, що відбулося  кілька років тому. Відтоді ситуація в українській науці мало змінилася, а тому міркування й спогади вченого й сьогодні є актуальними.

Через терня

Перші кроки Платона Костюка в науці збіглися із драматичним для вітчизняної фізіології часом. Улітку 1950 року в Москві відбулася горезвісна об’єднана сесія Академії наук СРСР і Академії медичних наук, на якій, як то кажуть, громили вітчизняну фізіологію.

«Батько народів», швидше за все, задумав цей «захід» як продовження сесії ВАСГНІЛ 1948 року, яка розгромила віт­чизняну генетику й затвердила «передову радянську мічуринську біологію» як єдино правильне вчення. Тепер треба було відгородити від «імперіалістичного мракобісся» й фізіологію. Здійснити розгром «невірних» доручили одному з учнів Павлова — відомому академікові К. Бикову. Мішенями для атаки стали інші талановиті учні великого вченого — академіки Л.Орбелі, Є.Крепс, П.Купалов, І.Разенков, М.Рожанський, які нібито зрадили свого вчителя.

Дісталося й українським фізіологам і психологам. На початку листопада того ж 1950-го відбулася сесія АН УРСР, присвячена питанням розвитку вчення академіка Івана Павлова в Україні. Отут «ідео­­логічний дрючок» так званих «павловців» і обрушився на українських учених, членів-кореспондентів АН УРСР Данила Воронцова, Євгена Бабського, професора Григорія Костюка.

На той час Григорій Силович Костюк (батько Платона) був визнаним головою української психологічної школи, автором вузівського підручника із психології. Про нього  один із доповідачів, член-кореспондент АН УРСР Г.Фольборт сказав: «У цьому підручнику павловське учення викладено суто формально, описово… Учення Павлова в роботі професора Костюка справляє враження якогось стороннього предмета в психології, та ще такого, яке могло б завдати й шкоди».

Дарма Григорій Костюк намагався щось пояснити, відстояти свої позиції. Опонентів на сесії не слухали — їм виносили вироки.

Не уник його й учитель Платона Григоровича,  один із піонерів електрофізіо­логії,  член-кореспондент АН УРСР  Данило Воронцов — учений, який одночасно з американцем  Г. Гассером та англійцем Е. Едріаном уперше у світі за допомогою електронних підсилювачів зареєстрував біоелектричні потенціали нервових стовбурів. Уже тоді, наприкінці 40-х — початку 50-х, у його лабораторії молоді співробітники (серед яких був і Платон Костюк) розпочали вивчення процесів нервової системи, закладаючи основи нової галузі науки — нейрофізіології. Саме в цьому й звинуватили вченого.

Із постанови наукової сесії АН УРСР (листопад 1950 р.): «В Інституті фізіології Київського університету, у відділі, яким керує член-кореспондент АН УРСР Д.С. Воронцов, наукова тематика стоїть далеко від розроблення процесів цілісного організму та єдності його із зовнішнім середовищем у розумінні Павлова. У трактуванні фактів Д.Воронцов припускається грубих механічних помилок, унаслідок чого суто фізичним процесам, що мають місце при фізіологічних явищах, надається самодостатнє значення».

Під вогнем борців за «чистоту» павловської спадщини зламалося тоді багато навчених життям учених. Але батько й учитель вистояли, а разом із ними змужнів, загартувався молодий Платон Костюк.

«Нам ще пощастило, — згадував ті далекі роки Платон Григорович. — Київ був усе-таки науковою периферією, і нам дісталися лише осколки тих снарядів, які обрушилися на колег із Москви та Ленінграда. Учених вилаяли, обвинуватили, але вони залишилися на своїх місцях і попри все працювали».

Початок

Платон Костюк вивчав спинний мозок, зокрема нейрофізіологічні механізми рефлекторної діяльності. Досліджуючи організацію нейронних і синоптичних зв’язків висхідних, спадних і пропріоцептивних систем  мозку, він визначив їхню роль у організації рухів. Але щоб зрозуміти, як працює орган, система, треба було розібратися, що ж відбувається в нервовій клітині. Так і почався діалог із ней­роном, який триває от уже кілька десятиліть.

Будова клітини сьогодні відома кожному школяреві: вона на зразок кімнати в багатоповерховому будинку зі своїми пере­городками — мембранами. А що відбувається в цій «квартирі» діаметром в одну десятитисячну сантиметра, яку «розмову» ведуть між собою її мешканці — молекули? Щоб «підслухати» її, треба використовувати досить непрості методики. Одна з них — розроблений Платоном Костюком метод внутрішньоклітинного відведення потенціалів за допомогою мікроелектродів, уперше в СРСР застосований у дослідженні окремих клітин мозку. Одержавши відповіді на багато запитань, учений одночасно одержав і десятки нових, які тільки чекають на своє вирішення.

Відкриття

Яка природа взаємодії нервових клітин, їхній зв’язок із середовищем? Як з’ясувалося, відповіді на зовнішні подразники забезпечують електричні імпульси. Вони утворюються завдяки перенесенню іонів через мембрани — оболонки клітини. Тому вже багато років у Інституті фізіології вивчаються процеси, які відбуваються на мембранах. «Групі вчених — Олегу Кришталю, Ігорю Магурі, Володимиру Підопличку й мені,  — розповідав Платон Костюк, — удалося довести, що на мембранах є так звані молекулярні канали. Але не слід думати, що це якісь отвори в оболонці клітини. Це великі білкові молекули, які реагують у разі збудження саме на іони кальцію. Удалося підрахувати кількість таких молекул, а також зафіксувати електрострум, який виникає під час дії кожної з них. Молекула вбирає й пропускає через себе кілька десятків іонів кальцію. А струм обчислюється одним піампером — трильйонною часткою ампера. Так клітини й взаємодіють. Завдяки цьому ми живемо, думаємо, говоримо».

У 1983 році робота українських учених була зареєстрована як відкриття й визнана гідною Державної премії СРСР.

На думку провідних світових фахівців у галузі молекулярної фізіології, розкриття механізмів регуляції нервової клітини — не тільки фундаментальна робота, що має величезне теоретичне значення. Вона відкриває небачені раніше можливості впливу на клітину, а отже, і широкі перспективи перед біологією, медициною, фармакологією…

«Нами розроблені принципово нові методи виділення й реєстрації струмів іонів кальцію в нервовій клітині, — звучить із диктофона голос Платона Григоровича. — Ці роботи заклали підґрунтя для розуміння природи  порушень у ній у разі різних захворювань, дали поштовх до пошуку фармакологічних засобів лікування хвороб. Нових відкриттів, щоправда, поки немає. Триває процес збору інформації, накопичення фактів. Отримані нами дані свідчать: попри прогрес у вивченні молекулярної структури мембрани, іонних каналів і рецепторів, ми усе ще маємо справу з великими труднощами в розумінні внутрішньоклітинних фізіологічних механізмів, які запускають, моделюють та інтегрують активність цих структур. Наші зусилля саме й спрямовані на аналіз цих механізмів. Дослідження тривають і в Україні, і за кордоном».

Школа

На столі в академіка Костюка завжди лежав величезний стос наукових журналів із різних країн. «Ми намагаємося виконувати свої дослідження на відповідному міжнародному рівні, — розповідав Платон Григорович. — Тісно співробітничаємо з багатьма вченими — лауреатом Нобелівської премії професором Негером із Німеччини, професорами Беккерсоном, Брауном, Хілле зі США. Беремо участь у міжнародних конференціях. Результати наших досліджень публікуються в престижних рейтингових виданнях, зокрема в англійському журналі «Нейросайєнс», одним зі співредакторів якого я є.

Але працювати, відверто кажучи, стає усе складніше. Триває масовий відтік талановитої української молоді за кордон. У закордонних лабораторіях сьогодні  працює близько 50 моїх учнів. З одного боку, це, звичайно, сумно, бо ці перспективні вчені повинні були б продовжувати мою справу тут, а з іншого — я з усіма підтримую тісні контакти, отже,  наукова школа не переривається…

На щастя, багато з наших колишніх співробітників часто приїжджають у Київ, а дехто з моїх учнів уже повернувся й намагається активно працювати тут, хоча це досить складно.

Усе залежить від стану економіки, від ступеня підтримки науки державою, суспільством. Наука без соків жити не може. І якщо не буде підживлення, вона, на жаль, зникне. Старше покоління піде, а активна талановита молодь працюватиме за кордоном»…

В останні роки колектив Інституту фізіології НАН України активно досліджував таємниці живої матерії. Під керівництвом Платона Костюка його співробітники   вивчали надзвичайно складний комп­лекс молекулярних механізмів роботи нейронних систем.

Смерть застала вченого, як говорили за старих часів, посеред трудів. Дослідження академіка Костюка продовжать його учні. Отже, діалог із нейроном триватиме.

І це все про нього

Платон Костюк

Академік НАН України (1969), АМН України (1994), АН СРСР (1974, із 1991 року — академік РАН), Європейської академії (1989), АН Чехословаччини (1990), Угорської АН (1990).

Заслужений діяч науки і техніки України (2004), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1976, 1992, 2003), Державної премії СРСР (1983). Герой Соціалістичної Праці (1984), Герой України (2007).

Народився в Києві в 1924 році. Закінчив Київський університет і Київський медичний інститут. Працював в Інституті фізіології АН України імені О.Богомольця. З 1966 року — директор цього інституту. З 1992-го — засновник і директор Міжнародного центру молекулярної фізіології АН України. У 1993—1999 рр. — віце-президент АН України.

Сфера наукових інтересів — нейрофізіологія, молекулярна біологія й клітинна біофізика. Уперше у світовій науці розробив методику внутрішньоклітинного діалізу соми нервової клітини й застосував її для дослідження мембранних і молекулярних механізмів. Зробив істотний внесок у розкриття гомеостазу іонів кальцію в нервових клітинах і його порушень у разі мозкової патології, гіпоксії, цукрового діабету, фенілкетонурії.