Учений із Задзеркалля

Однією з головних кінопрем’єр весни-2010 стала «Аліса в країні чудес» від головного казкаря сучасності — режисера Тіма Бартона. Фільм піддався шквалу критики: це не та Аліса, ми потрапили не в ту казку!.. Насправді в ту саму. Просто Бартон набагато глибше, ніж ми думаємо, тому його фільми треба дивитися не вприкуску із цукерками, а поважно та неквапно. У новій казці режисер сховав цікавий натяк: справжнє визнання до Керролла ще не прийшло, але настав час подивитися на нього по-новому.

Вузлики від Чарльза Доджсона

Як відомо, головною іпостассю Льюїса Керролла поза казкою була роль викладача математики в Оксфордському університеті. Там його звали Чарльз Доджсон і всерйоз не сприймали: сором’язливий професор з асиметричним обличчям, глухуватий та ще й заїкається: «До-до-доджсон…» — це ж птах Додо з казки. Але якщо чарівністю казкових історій перейнялися всі, то його математика залишилася непоміченою незаслужено, а вона теж наповнена керроллівським шармом. Зараз, щоправда, усе стає на свої місця, і вчені всього світу оцінили графічну техніку розв’язання логічних задач, більш зручну, ніж діаграми Леонарда Ейлера або Джона Венна. Найбільш майстерно Доджсон розв’язував «соріти» — логічні задачі, які являють собою ланцюжок силогізмів, де вилучений висновок одного є засновком для іншого, до того ж засновки, що залишилися, перемішані: «соріт» грецькою означає «купа». До речі, при розбиранні таких «куп» часом зависають навіть сучасні машини. А методи Доджсона дозволяють навести в них лад за якихось пару хвилин.

Свої досягнення в галузі математики Ч. Л. Доджсон виклав у двотомній «Символічній логіці». Як Керролл-Доджсон умів знаходити логіку навіть там, де замість неї лише абсурд, так і його герої не порушують логіки, а навпаки, дотримуються її, доводячи до абсурду. Заслуговують на увагу і його науково-популярні книги. Він створював їх для дітей, але багато видатних учених побачили в математиці красу саме після керроллівських «Опівнічних задач» та «Історії з вузликами». І не дивно: «Вузлики» Доджсона — чарівна легка тканина із загадок, цифр, думок і дивовижних персонажів.

Фотограф на виїзді

Так називається оповідання Керролла, а фотографія — ще одне його покликання. 1856 року він придбав мегадиво тодішньої техніки — фотоапарат і почав освоювати цього монстра. Це не перебільшення — тодішні фотокамери важили майже 15 кг: вимірник освітлення для дагеротипного процесу, міхи для зручності наведення на фокус, фотографометр, «чарівний ліхтар», безліч лінз…Знімки робилися з величезною витримкою, на скляні пластинки, вкриті колодієвим розчином, які треба було проявляти негайно після зйомки, а для цього необхідна ціла хімічна лабораторія у валізі: пірогалова  кислота, бром, хром, срібло, альбумін, цинк, азотна кислота, колодій… Оповідання «Фотограф на виїзді» саме про те, як працювалося в таких умовах: «Кадр 3, 17-та спроба. Бебі повернули в профіль. Я довго чекав,  поки  він не припинить  дригати  ніжками,  потім, нарешті, зняв кришку з  об’єктива. Маленький негідник відразу поворушив головою. На щастя, вона змістилася лише на дюйм, стукнувши няньку по носу… У результаті на знімку з’явилися два ока, якась подоба носа й безглуздо широкий рот».

Все це не завадило Керроллу стати одним із перших портретистів, який привніс у фотографію природність і невимушеність. Він фотографував у приміщенні й просто неба, знімав жанрові сценки, іноді з помітною постановкою, іноді ніби випадково. У його безпосередній манері — знімати так, як бачать дійсність око та об’єктив, угадується майбутня техніка «прямого» фотографування життєвих явищ, узята на озброєння сучасними фоторепортерами. Не дивно, що на легендарній виставці «Рід людський» з англійських фотографів XIX століття був представлений лише Льюїс Керролл.

Винаходи Білого Лицаря

У казці «Аліса в Задзеркаллі» Керролл зобразив себе у вигляді дивакуватого Білого Лицаря, який весь час щось винаходить. Утім, у той час винаходив багато хто. Наприклад, Теофіль Картер, прототип Божевільного Капелюшника, на одній із виставок представив ліжко-будильник, яке у заданий час скидає господаря з м’якої перини… Просто люди, які жили у Вікторіанську епоху, намагалися розфарбувати своє нудне життя в яскраві кольори — звідси і креатив Картера, і урочисте світло картин передрафаелітів, і легка божевільність Едварда Ліра, та й сам Льюїс Керролл.

Його винаходи були не так безглуздими, як казковими. «Винайшов замінник клею для заклеювання конвертів, приклеювання дрібних предметів до книжок тощо, зокрема папір, змащений клеєм з обох боків»… «Мені спало на думку, що можна винайти гру з букв, які треба пересувати шахівницею, поки вони не складуться в слова». А ще був прилад, щоб писати в темряві (Керролл називав його «ніхтограф»), мнемонічні прийоми для запам’ятовування послідовного ряду цифр, похідні шахи, де фігури трималися на дошці за допомогою маленького виступу, який відповідає заглибленню в клітинці. Невипадково символ Задзеркалля — розташування шахових фігур на полі. Насправді ж у шахи Керролл грав під час подорожі знаменитими російськими дорогами на баских рисаках, і було це дуже незручно. А одним із його винаходів ми користуємося досі. Це спрощений метод грошових переказів: відправник заповнює два бланки, один подає для пересилання на пошту. У ньому зазначений номер-код, який повинен назвати адресат, щоб одержати гроші.