Коли земля пливе з-під ніг
Технології вирішення техногенних проблем пропонує галузева наука.
Один з останніх указів Президента Віктора Ющенка оголосив територію м. Калуша Івано-Франківської області зоною екологічного лиха й виділив на усунення його наслідків понад півмільярда гривень. Експерти ООН та ЄС, які спеціально прибули сюди, щоб оцінити можливі загрози для країн Європи, констатували: чутки про техногенну катастрофу перебільшені.
Проблема — техногенна, рішення — політичне
Поклади калійної руди у Прикарпатті були розвідані ще понад сто років тому, проте ера її промислового видобутку розпочалася лише в 1959 році. Адміністративним центром найбільшого в Україні родовища калію стало провінційне містечко Калуш. На всю країну його прославив хіміко-металургійний комбінат, згодом — добре відомий своїми міндобривами концерн «Оріана». Тут в одному технологічному кільці були поєднані шахта, кар’єр і хімічна фабрика. Домбровський кар’єр давав 500 тис. т руди на рік, шахта — 2 млн тонн.
Наприкінці 1980-х усі роботи на комбінаті почали швидко згортати. А вже через п’ять років соляні карсти призвели до незворотних змін гірничо-геологічних умов родовища. Нині заповнені сіллю хвостосховища загрожують місцевій річці Сивка. Ореол забруднення солоними водами сягнув 75 га й наближається до водозабору централізованого постачання Калуша. Під відпрацьованими рудниками подекуди просідає земля, і там з часом утворюються міні-ставки. Проте жодних техногенних катаклізмів за останні роки в зоні калійних покладів, на щастя, не трапилося. Як для зон гірничо-видобувної промисловості, екологічна ситуація виглядає тут досить типово. Принаймні так уважають експерти відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України.
У 2002 році Мінпромполітики затвердив «Програму розвитку виробництва калійних добрив в Україні на 2003—2007 роки», у якій фінансування Калуського комбінату було виписано окремим рядком. Після реконструкції тут мали виробляти до 623 тис. т концентрованих добрив, одночасно вирішуючи екологічні проблеми минулих років. Проте фінансування так і не відкрили, а повінь 2008 року поставила на кар’єрі хрест. Тоді ж депутати Калуської міськради ухвалили постанову «Про катастрофічне загострення екологічної ситуації в зоні діяльності ДП «Калійний завод», якою оголосили Калуш зоною екологічного лиха. Влада сприйняла це як емоційний сплеск і через відсутність серйозних загроз довкіллю у фінансуванні відмовила.
У січні, у розпал передвиборної президентської кампанії, місцевим чиновникам удалося влучити «в десятку». Вони провели референдум із недвозначним запитанням: чи треба оголосити м. Калуш зоною екологічного лиха? Не дивно, що 97% електорату сказало «Так!». А вже 2 лютого на колишній калійний завод прибув Віктор Ющенко. Результатом був вердикт: «Знайти ефективну відповідь і не допустити техногенної загрози», а на підкріплення — президентський указ про виділення на техногенні потреби промзони Калуша 560 млн грн. З огляду на суму, висновок зробили й ЗМІ: у Калуші екологічна катастрофа.
Вихід є. Потрібні гроші
Мешканців Калуша десятиліттями непокоять дві речі: щоб у водопровідну воду не потрапили розсоли та не просіла земля поблизу будинків. Кандидат геологічних наук Василь Дяків, експерт відділення Академії гірничих наук, упевнений: основною загрозою забруднення водоносного горизонту є не Домбровський кар’єр, а атмосферні опади, що потрапляють на соленосні відвали. Якщо найближчими роками їх не рекультивувати, а утворені розсоли вчасно не перехопити, питна вода дійсно стане непридатною. Що ж до Домбровського кар’єру, то при контрольованому його затопленні з часом тут утвориться чудове озеро для рекреації. Причому без жодних ризиків для екології.
А от провальні воронки виникають тут давно й регулярно. Найбільша утворилася в 1997 році в житловому масиві с. Хотінь, розміщеному над рудником «Калуш». Щоб її засипати, знадобилося 10,6 тис. м3 гірничої породи. Процес осідання над шахтним полем рудника «Голинь», а це 1,7 млн м3 пустот, у стадії затухання. За час експлуатації рудника «Ново-Голинь» — з 1966 по 1995 рік — утворено 12 млн м3 пустот. З 1996 року їх планово затоплюють насиченими розсолами і, за даними початку 2009 року, у виробки подано вже 11 млн м3, тож імовірність утворення карстових проваль мінімізується. Недобудована шахта «Пійло», на щастя, жодних проблем не створює.
Геологію зони калійних покладів упродовж багатьох років вивчали вчені та фахівці інституту гірничо-хімічної промисловості ВАТ «Гірхімпром» (м. Львів). Після повеневого затоплення Домбровського кар’єру 2008 року Мінпромполітики доручив ученим проаналізувати ситуацію. На підставі розробленого відділенням гірничо-хімічної сировини АГН України наукового обґрунтування львівські фахівці подали проект порятунку калуської промзони, який вже пройшов експертизу й затверджений урядом. Теоретично всі питання вирішені. Справа за фінансуванням. Цілком поділяючи занепокоєність через екологічні проблеми Калуша, співавтори проекту — лауреати Державної премії України в галузі науки і техніки Іван Зозуля та Анатолій Гайдін — запевняють: реалізація проекту дозволить попередити можливі екологічні загрози.
Ймовірний перебіг подій
Крім ВАТ «Гірхімпром», проблемами регіону одночасно займалися його наукові опоненти — Калуський науково-дослідний інститут галургії (галургія — галузь хімічної технології видобутку солей. — Ред.) та Івано-Франківський інститут нафти і газу. Як у нас заведено, ту саму проблему кожен пропонує розв’язувати по-своєму. Так, Калуський інститут уважає за потрібне спочатку відновити кар’єр, потім займатись екологією. Інститут нафти і газу — вирішувати одночасно обидві проблеми. ВАТ «Гірхімпром» претендує на здоровий прагматизм: мовляв, грошей держава все одно не має, тому треба ліквідувати головну причину — джерела засолення, тобто хвостосховища та відвали. Усі розсоли, а це 1,5 млн т відходів у рідкій та 8 млн т у твердій фазі, пропонується скинути в Домбровський кар’єр і природним способом затопити прісною водою.
— У такий спосіб проблема засолення буде розв’язана в принципі, — стверджує Анатолій Гайдін. — Лише тоді можна говорити про відновлення виробництва. У нашому комплексному проекті переробка розсолів також передбачена. З них можна отримувати корисні речовини — сульфат натрію для паперової та скляної промисловості, оксид магнію для вогнетривів, сульфат калію для міндобрив та багато іншого. Методом електролізу можна одержувати соду, хлор та різні його сполуки. А на додачу цілющі властивості розсолів дозволяють організувати тут санаторно-курортне лікування.
Науковці обрахували: при нинішньому притоці води — 6,8 млн м3 на рік — затоплення кар’єру триватиме близько 5 років, а її рівень досягне 296 м. Через 2 роки відбудеться затоплення розкритих запасів калійної руди, упродовж наступних трьох — глинисто-гіпсової породи та четвертинного утворення. Сюди стікатимуть води місцевої річки Сивки й потраплятиме близько 1 млн м3 атмосферних опадів. Все це призведе до опріснення верхнього шару води, розрахункова потужність якого досягне 18 м. Одночасно триватиме хвильовий розмив берегів, що утворить пляж до 20 м завширшки, а розмитий ґрунт ізолюватиме вихід солі.
Товариші в недолі
Якби депутати Калуської міськради захотіли бути об’єктивнішими, то мали б визнати: схожа, але значно гірша ситуація на сусідній Львівщині — у Стебнику, Новому Роздолі, на шахтах Червонограда, а також у Закарпатті — у зоні Солотвинського соляного рудника та Мужієвського родовища золота. Не кажучи вже про Запоріжжя, Кривий Ріг та Донбаський регіон.
До прикладу, у Стебнику ще в 1983 році через прорив місцевої дамби до Дністра потрапило 5 млн т розсолів. Загинула величезна кількість риби, протягом тижня вода в річці була непридатною для вживання аж до Одеси. Ще гірші справи з карстовими утвореннями: у випадку активізації зсувних процесів у зоні впливу рудника №2 основна траса сполучення Львів—Стебник—Трускавець буде непридатною для автотранспорту. Наприкінці минулого року в межах міста одночасно утворилося три величезних карстових провалля. Пустоти почали засипати породою, та грошей вистачило тільки на одну.
Справжня техногенна катастрофа від Калуша недалеко — у соляних копальнях Солотвиного. Ідеться не про видобуток солі, а про унікальну підземну лікарню загальнодержавного підпорядкування в штольнях відпрацьованих пластів. Тут методом відновлення природного імунітету щороку виліковували десятки тисяч дітей з астматичними та алергічними хворобами. Нині цієї медустанови з постійною цілодобовою температурою повітря 22 градуси й високою стерильністю більше не існує. Як і шахти №9. У 2008 році через відсутність фінансування на відкачування води за три місяці її затопило. Залишалася ще одна лікарня обласного підпорядкування в шахті № 8. Та у лютому приплив води тут збільшився зі 100 до 250 м3 на годину, що призвело до затоплення помп, які відкачували воду з копальні. Остання солотвинська діюча шахта теж затоплюється.
У ВАТ «Гірхімпром» уважають: із задекларованих і затверджених парламентом 560 млн грн для Калуша 400 млн грн уряд мав виділити негайно, решту — передбачити в держбюджеті 2010 року. Левова частка першого траншу — 340 млн грн — мала піти на відселення тих, хто мешкає в зонах карстових просідань. На нагальні потреби — забезпечення функціонування водозабору, укріплення дамби, інші технічні роботи — по кілька мільйонів. Та заковика в тому, що влада змінилася і фінансування можуть так і не відкрити. Адже вердикт експертів ООН та Євросоюзу, які екстрено прибули для вивчення можливих екологічних загроз країнам ЄС, був заспокійливим: у разі підтоплення Домбровського кар’єру загрози сховищу хімічних відходів немає.
Думка експерта
Анатолій Гайдін
Кандидат геолого-мінералогічних наук, член-кореспондент АГН України, директор відділення гірничо-хімічної сировини АН України
— Як вийти із цієї ситуації? Коштів нам бракує, але здоров’я — понад усе. У Солотвиному алергічна лікарня гине — не можна її залишити без грошей. У Стебнику вкрай небезпечне становище: почали засипати карсти — не закінчили. У Калуші також спочатку треба розв’язати найнагальніші проблеми. За ті, що можуть почекати, візьмемося наступного року. І пам’ятатимемо, що згідно з Конституцією та Гірничим кодексом України ліквідація негативних наслідків діяльності шахт і кар’єрів — це справа держави.
