Керована вода
Є фізичні величини, числові значення яких дійсно відіграють стратегічну роль, а вміння управляти ними надає умільцям незаперечну перевагу.
До таких, безперечно, належать питома теплоємність і питома теплота паротворення води. Так називають кількість теплоти, яку необхідно надати
одиниці її маси для підвищення її температури на один градус або перетворення на пару. Можливість управляти цими величинами відкрила б великі перспективи перед енергетикою, ефективність якої була і є дуже залежною від нашого вміння гріти воду — навіть на атомних станціях. Такого просто не може бути, скаже читач, вихований на шкільному підручнику фізики. І все-таки…
На початку 80-х з Радянського Союзу в Сполучені Штати емігрував випускник Інституту холодильної промисловості в Одесі Олександр Калина, який не мав у СРСР широкої популярності, однак — кандидат наук, член ученої ради міністерства й радник Держплану СРСР. Працюючи ще в Союзі, він виявив, що розчинення аміаку у воді супроводжується зменшенням теплоємності розчину вдвічі, і обрахував новий термодинамічний цикл для паротурбінних установок, що ґрунтується на використанні нового робочого тіла (розчину аміаку), який назвав «циклом Калини» (повсюдно застосовуваний називається циклом Ренкіна). Новий процес має на 10 % більший коефіцієнт корисної дії, отже, заощаджує 20% палива і утворює на 30% менше викидів.
У СРСР Олександр Калина здобув близько 90 авторських свідоцтв (в американця Калини їхня кількість перевищила 350). Для реалізації одного з його винаходів — це був надзвичайно оригінальний проект капсульного трубопроводу для транспортування природного газу з Таймиру в Європу в стані гідрату в капсулі — радянський уряд вирішив навіть створити окремий інститут. Однак при цьому геть-чисто забув про самого винахідника. Побачивши у своїх нових авторських свідоцтвах п’ять підписів невідомих йому співавторів — керівників того самого інституту, у якому винахідник після довгих боїв із чиновниками обійняв скромну посаду начальника відділу, учений образився й емігрував, а інститут довелося закрити через його повну безплідність. Ну не було в ньому другого Калини!
У масштабах США впровадження в енергетику циклу Калини обіцяло економію в $26 млрд щорічно. Оперуючи цими цифрами й висновками незалежних експертів, ученому вдалося переконати американський уряд вкласти в його проекти гроші, і він профінансував будівництво демонстраційної електростанції потужністю 1 мегават (це досить скромна величина, типове значення потужності одного енергоблоку АЕС у тисячу разів більше). У США його шлях теж не був устелений трояндами, але зрештою інноваційна фірма, заснована понад 100 років тому самим Едисоном — знаменита компанія «Дженерал Електрик», купила в нього винахід за $250 млн! Тепер він працює на економіку США, а упущений зиск для пост-СРСР підрахувати неважко.
Мораль у тому, що досягнення фундаментальної науки — сходження не на вершини, а скоріше на якісь високі гірські тераси, що відкривають найширші простори — цілі, так би мовити, інтелектуальні континенти для пошуків технічних рішень проблем, що постали перед людством. Двадцяте століття поспішало «вперед і вгору», не дуже роздивляючись навкруги. Цілком можливо, що двадцять перше буде століттям уважного дослідження відкритих його попередником просторів і їхнього ретельного оброблення.
