Імперія Баті

Томаш Батя, батько взуттєвого конвеєра та соціального капіталізму, залишив свій слід на Закарпатті.

Закарпаття, двадцять років перебуваючи в складі міжвоєнної Чехословаччини, не могло залишитись осторонь великого капіталістичного експерименту. Утім, час минає, і зовсім не кожен з ужгородців знає, що  в самому центрі закарпатської столиці колись були крамниця та взуттєва майстерня з пишною назвою «Палац Баті». Ужгородська взуттєва фабрика також веде свою історію з часів розквіту справжньої взуттєвої імперії, частиною якої вона тоді була. 

Від парусини — до конвеєра, наукової організації праці та франшизи

Шлях Томаша Баті від чоботаря до мультимільйонера без перебільшення дивовижний. Майбутній взуттєвий король народився в 1876 році в багатодітній сім’ї чоботаря. З 12 років сам виготовляв та продавав взуття, яке в ті часи шили не на фабриках, а індивідуально, дедалі більше із застосуванням винаходів для механізації праці. У 14 пішов із дому й улаштувався на фабрику з виробництва чоботарських верстатів. Працював тут недовго, але той досвід Томашеві згодом знадобився. У 1894 році разом із братом та сестрою він засновує в рідному Зліні власне підприємство, яке, однак, через рік збанкрутувало.  На комерційно невдалому проекті відпрацьовується незвичний метод організації праці — десяти найманим працівникам платять за фіксований робочий час. Через прим­хи ринку сімейний бізнес розпався, і Томаш залишився з ним наодинці.

У той надзвичайно скрутний час він і вигадав перше й головне своє ноу-хау: замість шкіри для пантофлів вирішив використовувати міцну, але дешеву парусинову тканину. Шкіра йшла лише на підошву та носок. Взуття, яке дістало назву «батьовки», через дешевину та елегантність мало великий попит. За кілька років Батя розрахувався з боргами, розширив виробництво, закупив верстати для механізації та здешевлення праці. На початку ХХ століття він залишає підприємство на надійного бухгалтера й на рік їде до Америки, де набирає сили конвеєрне виробництво та нова промислова ідеологія — наукова організація праці.

По суті, Батя разом із трьома працівниками, яких він узяв із собою, вдаються до промислового шпіонажу. Вони най­маються робітниками на різні підприємства, пов’язані з виробництвом взуття, і вивчають усі нюанси. В Америці пан Томаш дізнається про новий метод Генрі Форда, який дійшов висновку, що значно ефективніше навчити робітника однієї примітивної операції, аніж основ складання цілого автомобіля. До речі,  Форд не був винахідником конвеєра. До нього в США існували «конвеєри навпаки» — виробничі лінії з обробки туш тварин. Форд зрозумів, що так само, як «розбирати» туші, можна й складати автомобілі. Згодом Томаш Батя застосує конвеєрний метод для пошиття своїх «батьовок».

Повернувшись додому, чоботар-новатор із натхненням застосовує набутий прогресивно-капіталістичний досвід. Його фірма стає відомою, і на початку першої світової війни Батя отримує від австро-угорської влади замовлення на 50000 пар військових чобіт. Сотні земляків Томаша врятувалися від загибелі на полях боїв — їм довелося протягом 1914—1918  років пошити половину всіх армійських чобіт Габсбурзької імперії. У повоєнній щойно створеній Чехословаччині Томаш Батя демонструє ще один, досі незнаний місцевими бізнесменами прийом: на перенасиченому однотипним товаром взуттєвому ринку він, аби розвантажити склади й отримати живі гроші, оголошує про 50-відсоткову знижку й таке ж зниження зарплати робітникам. Але ті не протестують, бо інакше не мали б узагалі нічого. Взуття швидко розкуповується, і фірма BAŤA  знов дихає вільно. У 1923 ро­ці Томаш Батя стає класичним олігархом, поєднуючи бізнес та владу, але легальну — його обирають мером рідного Зліна.

У подальшому підприємець застосовує ще кілька нині типових, а тоді новаторських бізнес-прийомів. Зокрема, розгортає мережу власних магазинів у Чехословаччині та за кордоном,  а також кілька автономних виробництв, що працюють під спільною маркою (сучасна франшиза). На підприємствах Батя запроваджує не лише наукову організацію праці, а й гнучку та різноманітну систему її оплати, а в сфері продажу започатковує нині звичні нам «обманні» ціни — 9.99 замість 10. Індивідуальний пошив взуття в країні зникає.

Соціальні експерименти братів-капіталістів

Не менш цікавими, аніж бізнес, були соціальні експерименти Баті. Загалом 20-ті роки — час  різноманітних «перебудов» майже по всьому світу. У СРСР ставився нечуваний дослід із побудови індустріальної соціалістичної держави на руїнах імперії. За океаном стрімко впроваджувались технології, в яких людині приділялась роль гвинтика у складному виробничому механізмі. Усі ті тенденції в суспільному житті, економіці, мистецтві захоплювали й лякали. Молода Чехословаччина не була осторонь, саме тут письменник Карел Чапек створює свого фантастичного робота. На цьому тлі відзначився й Томаш Батя. У 1925 році він відкриває в Зліні першу з мережі шкіл, в яких можуть навчатися й заробляти діти з будь-яких родин — за умови старанності та дотримання аскетичного способу життя. Через рік в Зліні відкривається Торгова академія Томаша Баті, а сам він видає книжку «Як стати багатим».

У місті будується 9-поверховий Громадський дім із готелем, кегельбаном,  залами для тенісу, шахів тощо. Трохи згодом тут зведуть найбільший на той час у Центральній Європі кінотеатр на 3000 глядачів із суто символічною платнею в одну крону за квиток. Для робітників будуються їдальні, дитячі садки та універсальний магазин. Утім, це зовсім не соціалістичні експерименти. Просто Баті потрібні здорові, нічим не стурбовані працівники. За страйк, наприклад, звільняють автоматично, профспілки на його підприємствах не передбачені.

 Невідомо, як би розвивалася імперія BAŤA далі, якби не раптова загибель її засновника. 1929 року шанувальник технічного прогресу знайомиться із Сефтоном Бренкером, головою цивільної авіації Великої Британії. Батя купує чотири літаки, а згодом нарощує  їхнє виробництво під маркою «Злін». Туманного ранку 12 липня 1932 року він наказує особистому пілоту летіти у справах до Швейцарії, і  легкий «юнкерс» врізається в димар… взуттєвої фабрики.

Місце взуттєвого короля не було порожнім жодного дня. Його спадкоємцем став брат Ян, який продовжив ділову лінію та соціальні експерименти. Якщо в СРСР усім відомі непривабливі, але доступні будинки-хрущовки, то в Чехії в середині 30-х народились будинки-«батьовки» — цегляні двоповерхові коробки п’ятиметрової висоти, де на кожну з двох  родин припадає 36 метрів загальної площі. Увесь Злін забудовується однаковими будинками. Люди Баті обіймають все більше ключових посад міста, під його контролем місцева поліція. Звільнені з роботи автоматично втрачають право на житло і вимушені покинути Злін. Така собі модель не надто жорсткого тоталітарного міста-держави…

Цікавим технічним ноу-хау від Баті-другого стає директорський ліфт, яким найголовніший шеф пересувається 17 поверхами найвищої будівлі в Чехо­словаччині — центрального офісу фірми BAŤA.  У великій прозорій кабіні ліфта розміщався директорський кабінет Яна Баті, і він за бажання міг  будь-коли перевірити, як працюють його підлеглі. У 1939 році Ян Батя з родиною емігрує до Сполучених Штатів, а згодом він споруджує в Бразилії два чоботарські містечка — Батайпоран та Батагуасу. Його племінник Томік, син загиблого Томаша, продовжує справу батька в Канаді. Через два десятиліття родичи зійдуться в конкурентній боротьбі…

У повоєнній ЧРСР зруйновані вій­ною фабрики націоналізували. Місто Злін перейменували на честь комуністичного вождя Готвальда, а на базі фабрик Баті створили підприємство «Svit», яке виготовляло дефіцитне й бажане в невибагливому СРСР взуття під маркою «Цебо». До речі, ще до війни Ян Батя намагався налагодити контакти з радянським керівництвом і згодом навіть домовився про будівництво заводів на території України. Та почалася друга світова.  Після падіння комуністичного режиму в 1989 році Зліну повернули його ім’я, а згодом колишні підприємства відійшли прямому спадкоємцеві, сину їхнього засновника Томашу Джону Баті. У першому чехословацькому хмарочосі нині розмістилось усе керівництво регіону Злін, а славетний скляний ліфт його колишнього власника  Яна Баті став маленьким музеєм. Є в Зліні й великий Музей взуття, а  фірма BAŤA знов стала найпопулярнішою в Чехії.