Говорить і показує супутник
Незважаючи на економічну кризу, розвиток супутникового телевізійного мовлення в Україні досяг справжнього буму.
Просто купи антену!
Торік кількість користувачів, які приймають сигнал супутникового телебачення, у нашій країні зросла на 550 тисяч. Зараз установлено близько 2,9 млн супутникових антен. Хоча ще два роки тому їх було менше мільйона. Ці дані оприлюднила компанія SES Astra — один із провідних європейських супутникових операторів, що веде дослідження ринку в 35 країнах Європи. Зростання вітчизняного ринку супутникового телебачення 2010 року прогнозується на рівні 10—15%, що свідчить про його поступове насичення. Експерти розглядають український ринок супутникового телебачення як один із найперспективніших у Європі.
Одна з головних причин його привабливості — перевага телебачення аналогового формату: сьогодні цифровий сигнал в Україні приймає лише близько 20% родин. З одного боку, усі усвідомлюють, що перехід на «цифру» неминучий, а з іншого — цей процес в Україні весь час буксує. Відповідно до Регіональної угоди Міжнародної спілки електрозв’язку «Женева-2006» до 2015 року українське телебачення теоретично має цілком перейти на цифровий сигнал або відмовитися від використовуваних частот. Але поки реальних кроків у цьому напрямку вони не роблять. Природно, вільну нішу цифрового мовлення поступово заповнюють кабельні та супутникові оператори. І якщо для підключення абонентів до кабельного телебачення потрібна відповідна інфраструктура, насамперед у великих містах, то для прийому супутникового сигналу треба лише купити антену.
Телесеанс за піратськими схемами
Оператори ринку супутникового телебачення цілком усвідомлюють можливості, які постають перед ними, пропонуючи нові телемовні пакети. 2008-го на українському ринку власні платформи супутникового мовлення запустили компанії «Віжн ТБ» і «Поверхня». Наприкінці минулого року компанія SES Astra ухвалила рішення про переведення свого супутника ASTRA 2C у позицію 31,5 градуса східної довготи, що дозволило використовувати 24 додаткових передавачів для трансляції на територію України та інших країн Східної та Центральної Європи. Приблизно тоді ж ТОВ «Діджиталфлай Юкрейн» заявило про намір створити свою платформу супутникового мовлення, тестування якої завершилося успішним уведенням в експлуатацію 1 березня.
У найближчому майбутньому слід чекати на запуск нових телекомунікаційних супутників. У міру того, як телебачення високої чіткості (HDTV) стає усе популярнішим, канали поступово переходять на трансляцію саме в цьому форматі, що ставить дуже високі вимоги до пропускної здатності лінії зв’язку. Іншими словами, для трансляції в HDTV наявного числа каналів потрібна більша кількість передавачів або використання більш досконалих методів передачі. До речі, один із лідерів із упровадження HDTV у Європі — Польща, разом з якою ми не лише прийматимемо Євро-2012, а й забезпечуватимемо технічну можливість його трансляції та перегляду.
Супутникове мовлення могло б у нас розвиватися ще швидше, якби його не стримувало поширення різноманітних піратських схем перегляду супутникових телеканалів. Щоб уявити собі масштаб цієї проблеми, досить порівняти дві цифри: загальну кількість абонентів супутникового телебачення — майже 3 млн і кількість комерційних абонентів супутникових платформ, яка становить, за даними самих компаній, приблизно 80 тисяч людей. Звичайно, не всі з незареєстрованих абонентів використовують піратські системи — багато з них обмежуються переглядом каналів із вільним доступом.
У той же час кількість піратських підключень, як мінімум, значно перевищує кількість офіційних. При цьому звичайно використовують так звані «піратські» смарт-карти — для дешифрування комерційного сигналу. Донедавна їх можна було без особливих проблем придбати на будь-якому ринку радіотоварів і побутової електроніки. Та й у Інтернеті неважко знайти такі пропозиції.
Інший поширений спосіб несанкціонованого підключення до супутникового сигналу — схема «загального доступу», або «sharing» (від англ. «ділитися»). За нею пірати цілком легально підключають обладнання до супутникових платформ, а потім поширюють ключі доступу до телеканалів серед своїх абонентів. Абонент навіть може не знати, що йому надають послугу з порушенням законодавства.
З огляду на те, що вартість «піратської» карти або підключення «загального доступу» приблизно в десять разів менше від офіційної абонентської плати, низький попит на супутникові пакети офіційних телемовних операторів цілком зрозумілий. Це значно зменшує можливості компаній у сфері підвищення якості послуг і модернізації техніки. Тому деякі супутникові оператори обережно ставляться до українського ринку, побоюючись, що через поширене піратство робота в Україні може бути комерційно недоцільною.
Якоюсь мірою проблему піратства можна розв’язати суто технічними засобами, удосконаливши системи обмеження доступу до телевізійного сигналу, що, на жаль, неминуче призведе до подорожчання цих систем. Однак технічні можливості піратів також весь час зростають. Реально знизити рівень піратства можна тільки за допомогою правоохоронних органів або зміни схеми оплати телебачення (наприклад, переходу від абонентської плати до продажу рекламного часу).
Український супутник
Національне космічне агентство України 2011 року в рамках проекту «Либідь» планує запуск вітчизняного телекомунікаційного супутника, призначеного, у тому числі, і для телевізійного мовлення. Планується використання цього супутника для трансляції фінального етапу чемпіонату Європи з футболу 2012 року. Вартість проекту оцінюється в 1,2—1,3 млрд грн. Реалізує його ДП «Укркосмос», у розпорядженні якого — діюча наземна станція супутникового зв’язку в Києві (у районі телецентру). Застосування цієї станції дозволить формувати пакет загальнонаціональних каналів у найкоротший термін. За словами фахівців, у разі успішного виведення супутника на орбіту його ресурс буде дуже затребуваний мовними компаніями й окупить витрати протягом 10 років.
Як це працює?
Супутники, використовувані для трансляції сигналів супутникового телебачення, як правило, обертаються навколо Землі за дуже витягнутою еліптичною орбітою або перебувають у нерухомому стані на геостаціонарній орбіті.
Супутникове телебачення, як і всі інші види зв’язку, для яких застосовуються супутники, починається з передавальної антени, розташованої на наземній станції. У передавальної антени значний діаметр — 9—12 м, за рахунок чого вона може більш точно передавати сигнал на потрібний супутник. Розташований на супутнику приймач-передавач (транспондер) приймає сигнал із Землі й ретранслює його назад на Землю, використовуючи інший частотний діапазон, звичайно 4—8 або 12—18 Ггц. На Землі сигнал може приймати наземна станція супутникового мовлення, яка потім передає його абонентам іншими засобами (наприклад, по кабелю) або безпосередньо абонентам, за допомогою супутникової антени.
Цифри і факти
У 2009 році в Україні телевізійний сигнал від того або іншого джерела приймало 17,8 млн родин. Протягом року спостерігалася чітка тенденція до скорочення кількості абонентів, які використовують ефірне телебачення. На початку року їхня кількість сягала 10 млн, а на кінець — скоротилася на 10% і становила 8,9 млн. За той же час кількість користувачів, підключених до кабельного телебачення, зросла на 9% і досягла 5,9 млн. Найбільше зростання спостерігалося в секторі супутникового мовлення, яке збільшилося майже на чверть — до 2,9 млн.
Сторінки історії
Уперше сигнал супутникового телебачення переданий з Європи на американський супутник Telstar на орбіті над Північною Америкою 1962 року. За рік НАСА вивело супутники Syncom-2 на геостаціонарну орбіту (кругову орбіту, розташовану над екватором Землі, на якій штучний супутник весь час перебуває над однією й тією самою точкою земної поверхні). Відтоді геостаціонарні орбіти поширені — найбільше в супутниковому телебаченні.
А от перша національна система супутникового мовлення — «Орбіта» — створена в СРСР 1967 року. У ній застосовували супутники «Блискавка», які ретранслювали сигнал супутникового телебачення на наземні станції в усьому Радянському Союзі.
