Дайте книгу скарг!

З досить невеликим перебільшенням можна сказати, що 15 березня — професійне свято всіх представників людства: ця дата відома як Всесвітній день захисту прав споживачів.

Чи порушуються сьогодні права українського споживача? Наскільки ефективною є державна політика в їхньому захисті? І чи є права чимось таким, що вимагає безперечного захисту? Відповіді на ці запитання зовсім не такі тривіальні, як здаються на перший погляд.

Порушив? У монастирі, на роботу!

Міжнародному споживчому руху незабаром півстоліття: у 1960 році утворилася Міжнародна федерація споживчих організацій Consumers International, яка нині включає в себе понад 200 національних державних, суспільних і регіональних споживчих організацій країн світу. Як  маніфест обрані права споживачів, окреслені Джоном Кеннеді в його промові в Конгресі 15 березня 1962 року (власне, саме ця подія стала ключовою при виборі дати свята): право на інформацію, на безпеку, на вибір і право бути почутим. Пізніше Кодекс споживача поповнився правами на відшкодування збитку, на споживчу освіту, на задоволення базових потреб і на здорове навколишнє середовище. Слідом за «Біллем про права споживача» 1962 року ухвалені «Хартія захисту споживачів» (1973) і «Ключові принципи для захисту інтересів споживачів» (1985). Ці три документи й стали підґрунтям адміністративно-правового механізму захисту споживача в усьому світі.

Однак сама ідея руху на захист прав споживачів виникла набагато раніше. Приміром, у Росії його засновником уважається Петро Перший, який указом від 11 січня 1723 року наказав «…власника Тульської фабрики Корнила Бєлоглазова бити батогом і заслати на роботу в монастирі, оскільки він, негідник, насмілився війську держави продати негідні пищалі й фузії. Старшину  Фрола Фукса бити батогом і заслати на Азов, нехай не ставить клейма на погані рушниці…»

Сьогоднішні покарання набагато ліберальніші, однак мета залишається незмінною, і в Конституції сучасної України чорним по білому написано: «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю та безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів».

Наші права закріплені Законом «Про захист прав споживача», четверта стаття якого нараховує сім прав: на захист своїх прав державою, відповідну якість продукції та обслуговування, безпеку продукції, необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про якість, кількість, асортимент і виробника продукції, компенсацію збитків, заподіяних дефект­ною продукцією або продукцією невідповідної якості, звернення до суду щодо захисту порушених прав і об’єднання в громадські організації споживачів.

При уважному розгляді двох переліків — міжнародного та українського — у списку прав віт­чизняного споживача ми не побачимо права на споживчу освіту, здорове навколишнє середовище та задоволення базових потреб. Крім того, сам по собі цей перелік дає привід згадати відоме «по-перше, не брала, по-друге, давно поклала на місце, а по-третє, на, вдавися!» І правда, який сенс звертатися в суд або об’єднуватися в громадські організації із захисту своїх прав, якщо вони й так захищені, причому державою?

Розпливчастість формулювань зазначених прав україн­ського споживача відкриває можливості для порушень: справді, що означає поняття «своєчасність інформації»? Наприклад, чи вчасно те, що досі немає щорічної доповіді про стан забезпечення прав споживачів, яку повинен з 2003 року готувати Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики?

Ну й, звичайно, відсутність вагомих покарань — адже ніхто не обіцяє «бити батогом і заслати на роботу в монастирі». Можливо, тому в 2009 році серед перевірених 45 тисяч суб’єктів господарювання у сфері торгівлі, ресторанного бізнесу та надання послуг у 89% випадків виявлені порушення вимог законодавства про захист прав споживачів.

Як виглядає рай?

Задля справедливості відзначимо, що обов’язками український споживач теж не обтяжений. У Законі «Про захист прав споживачів» говориться, що він зобов’язаний ознайомлюватися з правилами експлуатації товару, за потреби звертатися до продавця за роз’ясненнями умов і правил використання товару, застосовувати товар за призначенням і дотримуватися розумних заходів безпеки, установлених для тих або інших товарів, якщо інше не передбачене інструкцією користування. Такі привільні умови непорівнянні, приміром, з умовами споживача американського: його поведінка жорстко зарегульована такими «нормами», як, наприклад, заборона на шпурляння копиці сіна з другого поверху або використання слонів для оранки полів. Напевно, винайдення таких норм поводження є не чим іншим, як змушеним запобіжним заходом надто «просунутої» поведінки. Західні споживачі свої права знають і порушувати їх не дозволяють. Однак безперечний успіх споживчого руху в західному світі виявляє й інший, менш привабливий як для окремого індивіда, так і для суспільства в цілому бік. Нарощування темпів споживання, виявляється, не дає відчуття щастя, а пігулка шопінг-терапії, яка нав’язується рекламодавцями, не така вже й солодка.

Ще півтора століття тому Карл Маркс писав: «Занадто велика кількість корисних речей породжує занадто велику кількість непотрібних людей». У сучасної людини є багато всього: комп’ютер, факс, мобільний телефон, електронна пошта, мікро­хвильова піч, автоматична пральна машина, але вільного часу, необхідного для розмови із самим собою, стає усе менше. «Якби сучасна людина зважилася описати словами свої уявлення про те, як виглядає рай, вона зобразила б найбільший у світі універсам», — говорив Ерік Фромм. Сучасна людина працює усе більше, щоб забезпечити свої все більші потреби.

Саме тут і виникає питання про обмеження прав людини як споживача. І пригадується споконвічне значення слова «споживати» — з’їдати, пожирати, губити, знищувати. І навіть порушується питання про перегляд показника ВВП як єдиного й непохитного індикатора добробуту нації. Уявіть собі: друзі повідомляють у листі, що рік минув якнайкраще, бо вони витратили більше грошей, ніж у попередні роки. Усе почалося із рясних дощів, коли в них протік дах, а подвір’я їхнього будинку почало зсуватися. Незабаром вони потрапили в аварію. Лікування, хірургічне втручання, курс фізіо­терапії, заміна автомобіля, домробітниця, найнята для допомоги господині, змусили ваших друзів пожертвувати певною частиною своїх заощаджень. Потім їх обікрали, і довелося купити новий комп’ютер, телевізор і фотоапарат. Крім того, вони встановили сигналізацію, щоб убезпечити свої нові придбання… Проте родина витратила багато грошей і зробила істотний внесок у зростання обсягу валового внутрішнього продукту.

А тим часом простий індикатор добробуту полягає в тому, чи відчуваєте ви тривогу, прокидаючись уранці. У тому числі й із приводу обмеження ваших прав як споживача.

Офіційно

«Всі ми — споживачі, незалежно від віку, статі, освіти, соціального статусу та посади, оскільки протягом життя споживаємо товари й послуги та платимо за них. Людина народжується — і вже стає споживачем медичних послуг, помирає — ритуальних. Тому кожен повинен знати, на що має право й на що може розраховувати». Така преамбула до опису діяльності Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики — органа, уповноваженого забезпечувати реалізацію державної політики в сфері захисту прав споживачів, гарантованої 42 і 106 статтями Конституції України.